Я письменник уже дві сотні років. Далекого 1766 року один Павич (2) видав
у Будимі (3) свою збірку віршів і відтоді нас вважають письменницькою родиною.
Народився я 1929 року на узбережжі однієї з чотирьох райських річок (4)
о 8.30 ранку під знаком Терезів (підзнак Скорпіона), за астекським гороскопом
– Змія.
Вперше зазнав бомбардувань у віці 12 років. Востаннє – у віці 15 років
(5). Поміж тими двома бомбардуваннями я вперше закохався і під німецькою
окупацією примусово вивчив німецьку. Тоді ж потайки я навчився англійської
від одного пана, який курив люльку з духмяним тютюном (6). У той же час
я вперше забув французьку (пізніше я забував її ще двічі). Врешті, на одній
псарні, куди я потрапив ховаючись від англо-американського бомбардування,
один російський еміґрант, царський офіцер, почав мені давати уроки російської
з книжок Фета і Тютчева (7). Інших російських книжок у нього не було. Тепер
я думаю, що вивчення мов було до певної міри перетворенням на різноманітних
заворожених звірят (8).
Я любив двох Йоанів – Йоана Дамаскина і Йоана Золотоустого (Хризостома)
(9).
У моїх книгах я реалізував набагато більше любові, аніж у свому житті.
Лише за одним винятком, який і досі триває (10). Ніч у сні солодко прилипала
до обох моїх щік.
До 1984 року я був найменш читаним письменником у своїй країні, а від того
року поспіль – найбільш читаним (11).
Я написав роман у вигляді словника, другий – у вигляді кросворда, третій
– у вигляді клепсидри і четвертий – у вигляді довідника для гадання картами
таро (12). Я намагався якнайменше перешкоджати тим романам. Вважаю, що роман
– це рак. Існує завдяки своїм метастазам. Із дня на день я дедалі менше
є автором своїх уже існуючих книжок, але дедалі більше автором майбутніх,
яких, можливо, так ніколи й не напишу.
На мій подив, книги мої дотепер перекладені 66 разів на різні мови (13).
Словом, я не маю біографії. Маю лише бібліографію (14).
Критики у Франції та Іспанії відзначили, що я – перший письменник XXI століття
(15), а жив я у XX столітті, коли треба було доводити невинність, а не провину.
Найбільше розчарувань у житті я спізнав від перемог. Перемагати не виплачується.
Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою уві сні доторкався до мертвих.
Я нікого не вбив. Зате мене вбили. Задовго до смерті. Для моїх книг було
б краще, якби їхній автор був якимось турком чи німцем. Я був найвідомішим
письменником найненависнішого народу на світі – сербського народу.
Гадаю, що Бог осипав мене безмежною милістю, подарувавши мені радість писання,
але тією ж мірою і покарав мене, либонь, що через ту ж таки радість.
ПРИМІТКИ
(1) “Автобіографія” М. Павича опублікована у його збірці “Скляний слимак:
оповідання з Інтернету” на початку 1998 року. Її можна знайти в Інтернеті
за адресою: www.khazars.com (мовою ориґіналу).
(2) Емерик Павич (1696-1780) – латиномовний письменник-богослов, францисканець;
жив і працював у Буді (Будимі); автор історичних праць про Сербію та Боснію.
Переклав на латину історико-поетичну збірку Андрії Качича-Міошича (1704-1760).
(3) Будим (Буда) – правобережна частина сучасного Будапешту (від 1872 року);
а до того – окреме місто. На титулі “Русалки Дністрової” стоїть: У Будимі.
Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837.
(4) М. Павич народився в Белґраді, який розташований на усті Сави в Дунай.
Можна припустити, що саме Дунай є однією з тих чотирьох райських річок,
а решта три – Дністер, Дніпро і Дін.
(5) Властиво, бомбардований вперше і вдруге, а востаннє щойно цього (1999)
року – вже військами НАТО, принаймні рік після написання “Автобіографії”.
(6) Сам Павич теж курить люльку з духмяним тютюном.
(7) Знання російської не пропало намарно. Між іншим, М. Павич упорядкував
восьмитомне видання творів О. Пушкіна сербською мовою, переклав його “Євгенія
Онєгіна”, “Полтаву” і “Циган”.
(8) Скільки ти знаєш мов – стільки раз ти заворожена тваринка.
(9) Обидва ці Йоани посутньо присутні у творчості М. Павича.
(10) Йдеться про дружину М. Павича, письменницю Ясміну Михайлович.
(11) Від часу публікації “Хозарського словника” (1984), книги М. Павича
видавалися і перевидавалися в Сербії рекордними накладами. Один лише “Хозарський
словник” витримав понад сотню видань мовою оригіналу. Двічі побачило світ
зібрання творів: семитомне (1990) і десятитомне (1996).
(12) I. Хозарський словник: роман-лексикон на 100000 слів;
II. Краєвид, намальований чаєм: роман для любителів кросвордів;
III. Внутрішня сторона вітру, або Роман по Геру і Леандра;
IV. Остання любов у Царгороді: довідник для гадання [картами таро].
(13) Вже, либонь, що більше. Адже після публікації Павичевої “Автобіографії”
вийшло українське видання “Хозарського словника”, авторські примірники якого
він отримав майже водночас із інформацією про китайське видання цього роману.
Без сумніву, книги М. Павича й далі публікують у різних країнах світу.
(14) Розлога бібліографія із посиланням на ще докладніші джерела знаходиться
в Інтернеті за адресою: www.khazars.com.
(15) У післямові до українського видання “Хозарського словника” я перефразував
це визначення, назвавши М.Павича першим письменником третього тисячоліття.
Переклав і склав примітки Іван Лучук