Борхесу цікаво було побачити обличчя своїх перших ста читачів.
Для мене цікавим є інше. Чи саме нам судилося побачити обличчя
останніх ста читачів. Тобто, якщо бути менш патетичним, обличчя
останніх ста читачів роману?
Я вже давно питаю сам себе, де початок і кінець роману? Наскільки
початок і кінець роману, початок і кінець читання обумовлені
тим, що Ясміна Михайлович називає “читання і стать”? Чи мусить
роман мати кінець? І що таке взагалі кінець роману, кінець літературного
твору? Й чи неодмінно він має бути лише один? Скільки початків
і кінців може мати роман?
Я до певної міри відповів на ці питання, коли писав свої книги.
Вони, по суті, й були відповідями. Мені вже давно зрозуміло,
що мистецтва поділяються на реверсивні й нереверсивні. Існують
такі види мистецтва, котрі дають можливість людині, що сприймає
твір, підійти до нього з різних боків або навіть обійти його
довкола й роздивитися, змінюючи напрям оглядання на власний
розсуд, як у випадку з архітектурою, скульптурою чи живописом,
які є реверсивними. Існують й інші, нереверсивні види мистецтва,
як, наприклад, музика чи література, що подібні до вулиць з
одностороннім рухом, по яких усе переміщається від початку до
кінця, від народження до смерті. Я вже давно хотів зробити реверсивною
саме літературу, котра є взагалі-то нереверсивним видом мистецтва.
Тому мої романи не мають початку й кінця в класичному розумінні
слова.
Наприклад, “Хозарський словник” має словникову структуру: це
роман-лексикон на 100000 слів, і в залежності від алфавіту він
по-різному закінчується при перекладі на різні мови. Оригінал
“Хозарського словника”, друкований кирилицею, завершується латинською
цитатою: “...sed venit ut illa impleam et confirmem, Mattheus”.
В перекладі на грецьку мій роман закінчується реченням: “Я відразу
помітив, – сказав він, – що у мені сидять три страхи, а не один”.
Єврейська, іспанська, англійська й данська версії “Хозарського
словника” завершуються так: “А тоді читець повертав назад, і
все починало відбуватися в зворотному порядку; так Тібон поправляв
свій переклад, опираючись на досвід, здобутий в час того читання
в русі”. Сербська версія, друкована латиницею, шведська, видана
у Nordstedts, голландська, чеська й німецька закінчуються фразою:
“Той погляд виписав ім’я Коена у повітрі, запалив ґніт і освітив
її шлях до самого дому”. В угорській версії “Хозарського словника”
останнім є речення: “Очевидно, він лише хотів нагадати тобі,
якою є справжня твоя природа...” Італійський і каталанський
переклади закінчуються реченням: “Воістину, хозарський глечик
служить досьогодні, хоча його давно вже немає”. Японський, виданий
у Tokio Zogen Sha, завершується фразою: “Дівчина народила бистру
дочку – свою смерть; її врода у тій смерті розділилася на сироватку
й кисле молоко, а на дні виднілися чиїсь уста, які тримали корінь
очерету”.
У другому моєму романі “Краєвид, намальований чаєм” (його можна
порівняти з кросвордом), якщо читати його по вертикалі, на першому
плані опиняються портрети героя книги. Якщо ж ті самі розділи
читати по горизонталі (“класичним способом”), тоді на перший
план виступає зав’язка і розв’язка книги. Подивімось і тут на
початок і кінець роману. Насамперед, цей роман закінчується
по-різному, коли його читають жінка й чоловік. Зрозуміло, що
його початок і кінець різняться ще й залежно від того, чи читати
його вертикально, чи горизонтально. “Краєвид, намальований чаєм”
по горизонталі починається реченням: “Жодного ляпаса, якого
не дав, не треба забирати в могилу”, а закінчується фразою:
“Читач напевне не такий уже й дурний, щоб не пригадати, що тепер
сталося з Атанасієм Свіларом, який певний час називався Разін”.
“Краєвид, намальований чаєм” по вертикалі починається так: “Готуючи
цю Пам’ятну книгу нашому другові, товаришу шкільних років і
доброчинцю, арх. Атанасію Федоровичу Разіну, який колись писав
своє ім’я язиком на спині найкрасивішої жінки цілого покоління,
а тепер записав його золотими літерами в зоряні книги... сторіччя
і став великою ... особою, чия ніч вміщає десять днів. Редколегія
мала на увазі, що всієї правди про його життя й роботу ми не
дізнаємося ніколи”. Якщо ви читатимете роман по вертикалі, кінець
його звучатиме: “Я побіг до церкви”.
Крім роману-словника й роману-кросворда, я спробував створити
ще один різновид роману, аби перевести його до ряду реверсивних
видів мистецтва. Це “Внутрішня сторона вітру” – роман-клепсидра.
Він має дві титульні сторінки, і його найкраще читати півтора
рази, як колись зауважив мій друг, археолог Драґослав Срейович.
Завершується він посередині, там, де зустрічаються героїня і
герой цього древнього грецького міфу – Гера й Леандр. Якщо ви
будете читати роман з Леандрового боку, початок звучатиме так:
“Майбутнє має чудову властивість: воно ніколи не буває таким,
яким його уявляєш”. Якщо ж почнете читати роман з Гериного боку,
він звучатиме інакше: “В першій половині життя жінка народжує,
а в другій – убиває й хоронить себе або тих, хто поруч з нею...”
Кінець цього роману з Леандрового боку звучить так: “Було п’ять
хвилин на першу, коли від страшного вибуху вежі злетіли в повітря,
розносячи вогонь, у якому зникло Леандрове тіло”. Якщо ж ви
читатимете “Внутрішню сторону вітру” з Гериного боку, закінчення
буде таким: “Як стверджує збожеволілий поручник, лише на третій
день надвечір Герина голова скрикнула страшним, глибоким і наче
чоловічим голосом”.
Мій четвертий роман – “Остання любов у Царгороді” – є по суті
романом-таро, що складається з 22 розділів, які відповідають
картам Великих арканів. Як відомо, таро можуть пророкувати майбутнє,
а роман “Остання любов у Царгороді” можна читати в різних ключах,
як і самі карти. Інакше кажучи, цей роман є посібником для ворожіння,
і ним можна користуватися по-різному. Він не пророкує долю своїм
героям. Він пророкує долю своєму читачеві, й читач може знайти
її в книзі. Під час ворожби можна вичитувати значення карт у
розділах роману (котрі мають такі ж назви й числа, як і карти),
можна вичитувати смисл розділів роману у значеннях карт, можна
читати роман, не зважаючи на карти, можна, не зважаючи на роман,
користуватися картами таро, які додаються до нього. Або ж можна,
згідно з тлумаченням карт таро, яке є у змісті, спершу розкинути
на столі карти, а тоді вже читати розділи в тому порядку, в
якому вони випали з колоди.
Отже, зрозуміло, що в романах, про які йшлося, є не один, а
кілька виходів, на певній віддалі один від одного. Що далі,
то менше я бачу різницю між домом і книгою, і це, мабуть, найкраще,
що я можу сказати у цій статті.
Кінець роману перед нами чи вже за нами, питають прихильники
ідеї, що ми вже живемо в постісторичному часі. Чи є він і “построманним”
часом? Чи ми вже пройшли крізь мету і навіть не помітили цього,
і всі разом біжимо у вже скінчених перегонах? Гадаю, що ні.
Хіба що з нами трапиться якась ядерна катастрофа космічних масштабів.
Я б радше сказав, що ми бачимо занепад звичного трибу читання.
Криза стосується нашого способу читання роману, а не самого
роману. У кризі – роман-вулиця з одностороннім рухом. У кризі
перебуває ще дещо. Графічний вид роману. Тобто, у кризі книга.
Комп’ютерна література показує нам, що роман може поводитись
так, як поводиться наша думка, розгалужуючись у всіх напрямках.
І бути інтерактивним.
Я намагаюся змінити спосіб читання роману в тому розумінні,
що я підняв на вищий рівень роль і відповідальність читача у
побудові твору (не забуваймо, що у світі набагато більше талановитих
читачів, ніж талановитих письменників і літературних критиків).
Саме їм я намагаюсь дати змогу обирати, якою буде зав’язка та
розв’язка роману, де почати й де закінчити читання і навіть
вирішити долю головних героїв. Але, щоб змінити спосіб читання,
я мусив змінити і спосіб писання. Тому ці рядки треба розуміти
не лише як розмову про форму роману. Це водночас і розмова про
його зміст. І справді, дві тисячі років зміст будь-якого роману
був наче на Прокрустовому ложі, нещадно затиснений незмінною
моделлю форми. Гадаю, цьому настав кінець. Кожен роман має обирати
свій особливий вигляд, кожна оповідь може шукати і знайти свою
адекватну форму. Цьому нас вчить комп’ютер. А якщо ви не любите
комп’ютер, подивіться, чому нас вчить архітектура.
Архітектура змінює спосіб життя. Літературний твір, якщо сприймати
його як будівлю, також може змінити спосіб життя. Роман – це
також будинок. Принаймні для певного часу.
Переклала Наталя Чорпіта